І сталось на тім світі
Велика новина,
Що в бій ідуть з тяжким крісом
Козак і дівчина.(68)
Народна пісня.
Восени 1911р. Іваном Чмолою, студентом Львівської політехніки, був створений перший пластовий осередок, до якого входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії УПТ, семінарії СС Васильянок і студенти університету. На перших зборах підкреслювалося, що Пласт не має бути забавкою, а з нього має зародитися рідне українське військо.(1) Серед двадцяти активних членів організації були дівчата О.Степанів, С.Сидорович, Г.Дмитренко, С.Древко, М.Якимович та ін. Ця пластова організація проіснувала близько року – до осені 1912р. й передала невеликий досвід “Комітетові академічної молоді” та січовій організації. В ній панували сувора дисципліна й точність. Вишкіл і нічні вправи проходили на околицях Львова. Під час літніх ферій 1912 р. дівчата також відбували скавський і військовий вишкіл у першому таборі на Говерлі. “на практиці ми вели більше військову, як пластову роботу, згадує Ганна Дмитренко, - бо крім в’язання вузлів, пластового ходу, сигналізації, училися… стріляти з бравнінга, пізнавати систему кріса-Манліхера, таборувати й підходити” (2). У січні 1914 року зусиллями Романа Дашкевича виникла організація “Січові Стрільці ІІ” (друга після “Січових Стрельців), а при ній окрему жіночу чоту, що налічувала 33 членкині. Всі жинки, що незабаром у тій чи іншій іпостасі опинилися у військових формуваннях. Всі вони мали кріси й проходили військову підготовку на рівні новобранців армії. Після складання присяги жінки отримали стрілецькі відзнаки й фактично набули статусу українського жовняра.
Прагненням жіноцтва керував горячий патріотизм, що доходив до самопожертвування. Велику роль відігравав родинний фактор: жінки йшли на фронт за своїми чоловіками, братами, батьками. Часто до війська зголошувалися до війська сестри та подруги. За віковим і соціальним складом в абсолютній більшості це була інтелегенська молодь: студентки, семінаристки, вчительки.
Унікальні характеристики жінок-стрільців, які дав журналіст Франц Мольнар після свого перебування на галицькому фронті в серпні 1915 р. в одному віденькому щоденнику. Як особливість українських відділів він відзначив те, що “ в склад їх входять одягнені в регулярні, польові уніформи дівчата, які виконують польову службу під кожним оглядом на рівні з мужчинами. Вони носять кріси…, складають вояцьку присягу, їх підносять у військових ступенях, вони одержують бойові відзначення. За міжнародним правом вони є вояками так само, як і мужчини”. (3)
В УСС жінки не твори цілісної формації. Після короткого вишколу у вересні 1914 р. вони були призначені до різних відділів, де пройшли свій бойовий шлях загальним визнанням стало піднесення їх до старшинських рангів і нагородження військовими відзнаками.
Жінки-стрільці залишили унікальні спогади, де з глибоким психологічним переживанням, проте й не без іронії, передається пафос збройної боротьби за волю народу. (4)
Галицька армія, що стала створюватись після Листопадового зриву з 1918 й до квітня 1920 року пройшла складний і тернистий шлях борні за українську державність. Дослідники та мемуаристи стверджують про участь у ній сотень жінок. Багато з них залишилося невідомими. Вивчення досліджень з даної проблематики (5) і доступних нам архівних документів (6) дозволяє відновити 120 імен.
Дослідники українських збройних сил обходять увагою факт існування окремого жіночого підрозділу в Галицькій армії. Його слід визнати й з військової точки зору. В кінці травня 1919 р. українська армія відступила переважаючими силами поляків. Одним з останніх столицю ЗУНР в залишив так званий Залізничний загін. Три сотні складали залізничники та юнаки різних підрозділів, що знаходолись на студіях, а четверту було сформовано із 16-18 дівчат, які після листопадового перевороту служили в допоміжних військових структурах, а потім не захотіли залишатися в місті. Їхнім командантом стала хорунжа Марія Кривів. Спочатку сотня мала 36, а підчас “чортківської офензиви”( назва наступу Галицької Армії, на Львів, який відбувся 6-28 червня 1919 р., що стало найкращою сторінкою її боротьби ) зросла до 76 воячок. (7)
Доба національно-визвольних змагань українського народу за свою державність зумовила велике піднесення духовності та суспільної активності жіноцтва. Це … зокрема у військових формуваннях. Воно де в чому продовжило традиції давніх амазонок, але його більшість пішла по лінії свого природнього покликання. Українки мужньо й жертовно виконали громадський і патріотичний обов’язок у боротьбі за збереження державності, волю та незалежність нації.
Історичні документи свідчать, що жіноцтво нерідко брало участь у походах та бойових операціях. Бойовим соратником до кінця діяльності Олекси Довбуша була його жінка – учасниця всіх його походів. (8) В походах брала участь і жінка наступника Довбуша Василя Баюрака, а також дружини інших опришків. Так, в часи визвольної війни українського народу жінки разом з чоловіками боролися проти польської шляхти. В загоні селян Сулимова брала участь Ганна Собчиха – вдова і Храплиха – вдова з сином. В нападі на панський двір у Голинцях взяла участь Мостиха – вдова. В загоні теребовлянських повстанців була Куцилиха-вдова з трьома синами. В групі селян Соснова діяла Анушка Гулянка зі своїм сином Іваном. На калущині відзначилася Моциха Тесля, в Білому Камені діяла Козачиха. У розправі над паном Юрієм Семигинівським у загоні будзанівських міщан брала участь жінка з сином Іваном, “стара” Пилипиха з синами Паньком і Василем. До складу загону повсталих міщан Товстого і Сатанова входила жінка Козачиха (9)
Та й пізніше, в наші часи, жінки-воячки на Україні явище не таке вже й рідкісне. Знамениті січовики Олена Степанівна та Софія Галечко, дівчата-партизанки в рядах УПА…
Старовинна козацька пісня про знаменитого козака Супруна, який, потрапивши в ординський полон, пише лист до своєї сестри, котра, перемігши бусурманів, визволяє брата з полону та дорікає йому за те, що не попередив її про похід.(10)
Народний переказ про хоробру козачку Стешу, котра воювала проти татар і турків.(11)
Жінки-воїни згадуються у давньоруських билинах під назвою “поляниці”, що означає – богатирки. У билинного Святогора є дружина “поляниця”, вона супроводжує його в походах, наділена частиною своєї величезної сили. Ця жінка є настільки сильною, що легко піднімає самого отамана Іллю Муровця разом з його богатирським конем. І інші билини героїчні часто перемагають у поєдинку чоловіків. Дружина сотника Ставра Годиновича Катерина Іванівна в борецькому поєдинку перемагає кращих богатирів князя Володимира, самого ж Володимира вона перемагає у стрільбі з лука та грі в шахи.(12)
Давньогрецькі міфи та епоси прямо вказують на існування племен або “царств” войовничих жінок – амазонок в середовищі індоєвропейських народів. Дев’ятим подвигом Геракла вважається його похід в країну амазонок за поясом цариці Іполіти. Міф про Тесея, легендарного правителя Афін, також згадує амазонок.
Амазонки згадуються в давньогрецькому епосі троянського циклу. Облога греками міста Трої відноситься науковцями до ХІІІ – ХІІ ст. до н.е. в останній рік облоги з далеких берегів Понту ( Чорного Моря) на допомогу троянцям прибули на швидких конях прекрасні амазонки. Троянці зустріли амазонок з великою радістю.
Давньогрецький історик Геродот, що творив свою “Історію” у V ст.н.е., вважав скіфів та амазонок легендарними предками сарматських племен.
Полієн розповів іторію в ІІІст. До н.е. кримське місто Херсонес було залежним від савроматів. Захопити місто намагались також кримські скіфи…
1. Дмитренко Г. Тайний плат перед війною// Нова хата. – 1930.
2. Степанів О. Напередодні великих подій. Власні переживання й думки. – 1912-1914. – Львів,1930.
3. Звіт воєнного кореспондента із галицького фронту // За волю України.
4. Галченко С. третя чота // За волю України.
5. Шмігельська-климкевич І. Вірна служба // Жінка. – 1936
6. ЦДІА України у Львові, ф. 581, оп.1, спр. 53, арк. 1-17.
7. Зубрик Р. Дівоча сотня ”Залізничного Загону” // Юнацтво в Обороні рідної землі. Спогади. – Філадельфія, 1960
8. Грабовецький В. Антифеодальна боротьба карпатського опришкінства ХVІ – ХІХст. – Львів: вид.ЛУ.-1966
9. Грабовецький В.Західно українські землі в період народовизвольної війни 1648-1654 рр. – К: Наукова думка, 1972
10. Понамаревъ И. Запорожская песня // Киевская старина – 1887 – Т.ХVІІ.
11. Супруненко П. Знайдена скарбниця. – К.:Веселка,1983.
12. Украинськи запыси Порфирія Мартиновича // Киевская старина. – 1904.